ПЕКЕЛЬНА ОСІНЬ 1941-ГО: СПЕЦСЛУЖБИ СРСР ПІДІРВАЛИ ЦЕНТР КИЄВА РАЗОМ ІЗ МЕШКАНЦЯМИ

 

Рівно 79 років тому, 24 вересня 1941 року, був практично повністю знищений київський Хрещатик. Київ став єдиною в Європі столицею, де тактику "випаленої землі" під час війни було застосовано не ворогами, а власною владою.

У російських і радянських джерелах досі можна прочитати, що містом тоді прокотився вогняний смерч – цим пояснювалися численні руйнування та жертви серед цивільних. З іншого боку, російська та радянська пропаганда приписала цей злочин німецьким окупантам. Але прихильники такої версії мають урахувати неспівпадіння фактів – хіба могли німці самі руйнували мости, які мали привести їх на лівий берег Дніпра.

Це була планова спецоперація НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки)  та інших силових структур СРСР.

Битву за Київ совєти на кінець вересня 1941-го безнадійно та бездарно програвали, ворог мав намір рушити далі на схід.

На цей випадок уже існувала універсальна рекомендація Сталіна: "Не залишати противнику жодного кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні гнати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам для вивезення його в тилові райони. Усе цінне майно, в тому числі – кольорові метали, хліб і пальне, яке не може бути вивезено, повинно безумовно знищуватися. У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв'язку, підпалів лісів, складів, обозів".

Київ став єдиною в Європі столицею, де тактику "випаленої землі" було застосовано не ворогами, а своїми.

Було знищено:

• вул. Хрещатик;
• площу Спартака (нині – Івана Франка);
• вул. Миколаївську (зараз - Архітектора Городецького);
• вул. Мерінгівську (нині – Заньковецької);
• вул. Ольгинську;
• частину вул. Інститутської;
• частину вул. Лютеранської;
• частину вул. Прорізної;
• частину вул. Пушкінської;
• частину вул. Фундуклеївської (тепер – Богдана Хмельницького);
• Думську площу (нині - Майдан Незалежності);
• Музичний провулок (зниклий назавжди; пролягав від адреси вул. Прорізна, 6 до тупика);
• частину бульв. Шевченка;
• частину вул. Великої Васильківської.

Стерто з лиця землі унікальні будівлі:

• будівлю цирку Крутікова (нині на його місці кінотеатр "Україна");
• будівлю Міської Думи (знаходилась на Майдані Незалежності);
• хмарочос Гінзбурга (нині на його місці готель "Україна");
• будівлю консерваторії.

Київ змінив своє обличчя…

Вибухівка була закладена під всі електростанції, водопровідну систему, каналізаційний колектор, об'єкти залізничного транспорту, зв'язку (поштамт, телеграф, АТС), мости через Дніпро і підступи до них, всі важливі адміністративні будівлі: Раднарком (нині – вулиця Грушевського, 12), Верховна Рада, ЦК КП (б) У (нині – вулиця Десятинна, 2), штаб КОВО (вулиця Банківська, 11), НКДБ (Володимирська, 33). А також Успенський собор, оперний театр, музей Леніна (нині – Будинок учителя), окремі великі житлові будинки. Софійський собор врятував директор Софійського заповідника Олекса Повстенко, відповівши мінерам, які приїхали підривати "підвали Софії", що таких не існує.

19 вересня підрозділи НКДБ підірвали металеві ферми обох залізничних і автогужового (імені Євгенії Бош) мостів через Дніпро, підпалили дерев'яний Наводницький міст, поруч з яким тоді вже стирчали з води бики недобудованого майбутнього моста імені Патона. Не всі червоноармійці навіть встигли перейти на лівий берег, деякі загинули під час вибухів.

20 вересня була підірвана підпірна стіна оглядового майданчика Верхньої Лаври. При цьому загинули німецькі офіцери. Знаючи про мінування і прислухавшись до чуток про те, що як тільки включать електрику, все місто вибухне, німецькі сапери почали розміновувати ті об'єкти, про які дізналися від власної агентури і від населення. З будівлі Оперного театру на Володимирській вилучили тротил вагою до 1 тонни; такі ж міни витягли з будівель: Держбанку (Інститутська, 9), ЦК КП (б) У (Михайлівська пл.), НКДБ (Володимирська, 33) і ряду великих житлових будинків. Витягнувши з будівлі музею Леніна до 3 тонн тринітротолуолу, німці виставили свою здобич на публічний огляд на тротуарі, іронізуючи з приводу підступності більшовиків, які замінували навіть власну святиню.

24 вересня в другій половині дня стався потужний вибух в приміщенні магазину "Дитячий світ" на розі Хрещатика і Прорізної, 28/2, куди населення, за наказом окупаційної влади, здавало радіоприймачі. Від детонації спрацювали вибухові пристрої в сусідніх будинках, зокрема, в готелі "Спартак" (Хрещатик, 30/1). Почалася катастрофічна пожежа на головній вулиці Києва – перекриття і перегородки в більшості будинків були дерев'яними, у сараях і підвалах зберігалися дрова і вугілля, на кухнях – запаси гасу.

Горить і руйнується весь Хрещатик. Велетенське згарище видно з різних кінців міста.

Підпали окремих будівель у Києві здійснювали члени комуністичного підпілля, а також диверсійні групи НКДБ, які буквально заполонили місто.

Місто ночами було залите червоним світлом, і цю заграву було видно за сотні кілометрів. Кажуть, вона слугувала орієнтиром для літаків. Вибухи закінчилися 29 вересня. Основна пожежа тривала два тижні, і два тижні навколо центру стояло оточення з автоматників.

Наслідки вибухів і пожеж були жахливими: історичного центру Києва, що складав славу міста, більше не існувало. У гори обпаленої битої цегли та обгорілі скелети будівель були перетворені Хрещатик і ще три кілометри прилеглих до нього вулиць – всього 324 великих житлових і адміністративних будівель, серед них п'ять кращих кінотеатрів, театр, консерваторія, цирк. Також у Києві повністю згоріло 211 приватних одноповерхових будинків, пошкоджено – 87.

Німці намагалися гасити пожежу, але, по-перше, техніки було недостатньо, по-друге, у місті не працював водогін, і по-третє, їм перешкоджали підпільники, які перерізували і псували нечисленні пожежні шланги, що були в наявності.

Хрещатик горів, а потім димів декілька тижнів. Німці огородили зону пожежі і виставили навколо неї охорону. Місцевим жителям доступ до своїх помешкань у забороненій зоні було закрито.

Страшною була доля киян, які жили на Хрещатику і прилеглих вулицях, – під час війни в окупованому місті втратили житло, одяг, необхідні речі. Тим більше в місті залишалися найбільш беззахисні: старі, жінки з маленькими дітьми, інваліди, тяжкохворі. Бо вони мали мінімальні шанси на евакуацію.

Тисячі погорільців із порятованими залишками особистих речей ходили вулицями. Якийсь час вони тулилися в міських парках, а кому пощастило – у родичів і знайомих.

Унаслідок злочину загинули тисячі киян і майже 50 тисяч залишилися без даху над головою.

Нацисти теж втратили кілька сотень чоловік. Окупаційна влада, що мала мешканців Києва за худобу, але при цьому панічно боялася хвороб і епідемій, змушена була вживати заходів до розселення погорільців.

Протягом багатьох років після війни радянська пропаганда стверджувала, що Хрещатик у вересні 1941-го знищили нацисти. Але документальні свідчення та спогади свідків-киян говорять про протилежне. Головну вулицю Києва було заміновано відступаючими радянськими військами.

Ситуацію ускладнило і те, що Червона армія вивезла із собою на лівий берег усю пожежну техніку.

ЩО ПИСАЛА ТОГОЧАСНА ПРЕСА

21 жовтня 1941 року газета "Українське слово" писала:

"Перший вибух хмарою диму затьмарив ясний день. Полум'я охопило крамницю "Дитячий світ", яка знаходилася на розі Прорізної та Хрещатика. З цього все і почалося. Вибух слідував за вибухом. Пожежа поширювалася уверх по Прорізній вулиці і перекинулася на обидва боки Хрещатика. Вночі кияни спостерігали велику криваву заграву яка постійно розросталася. Більшовики зруйнували водогін. Загасити пожежу було неможливо. У той час вогонь був господарем – він жер і знищував будинок за будинком. Згоріли 5 кращих кінотеатрів, Театр юного глядача, театр КОВО, радіотеатр, консерваторія та музична школа, Центральний поштамт, будинок міськради, 2 найбільших універмаги, 5 кращих ресторанів і кафе, цирк, міський ломбард, 5 найбільших готелів ("Континенталь", "Савой", "Гранд-готель" та інші), Центральна міська залізнична станція (квиткові каси), Будинок архітектора і вчених, 2 пасажі, друкарня, 8-ма взуттєва фабрика, середня школа, понад 100 найкращих магазинів. Знищено багато бібліотек, цікавих документів, цінних речей. Наприклад, у Київській консерваторії згорів великий орган і біля 200 роялів та піаніно. Навіть важко собі уявити і підрахувати розміри цього нечуваного злочину совєтів!"

Інформацію взято з відкритих джерел