Спецгрупа УМГБ в Тернопільській області діяла під видом повстанців

Справа ч.131/48 Комар Ярослав Васильович, українець, народився 18 лютого 1924 року в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ, кличка Роман.

“15 вересня 1948 року в Тернопільському будинку УМГБ, в кабінеті заступника начальника оперативного відділу УМГБ лейтенанта Краснікова були працівники енкаведе: Хорсун, Ліщов, Матвеєв і я, Комар Ярослав. Хорсов мені конкретно сказав, що я їм вже здав декілька криївок, здав вже багато бандитських підсобніків і мені тепер повернення в підпілля немає. Якщо я втечу від них, то мене в’бють бандерівці за зраду. Ховатися в криївці вже неможливо, бо це не 44-45 роки. Тоді ще бандерівці ходили сотнями, вони тоді шукали нас, ми їх дуже боялися, ми боялися появитись малими групами в любому селі, бо вони мали можливість вбити нас. А тепер ми можемо приїхати 5-6 наший бійців і ми вже робимо в селі облави по багатьох хатах і криївках. У нас велика мережа агентів в кожному селі. Вже ніхто від нас не заховається. І вам все відомо про Збаражчину. Хто тут залишився на даний час? Тернопільщину тримає Кайдаш. Але ми скоро його приберемо. А ті, що є ще по селах, по двох-трьох в кущах, самі влізуть нам в руки і навіть не знатимуть коли. Ось ти ходив, блукав і думав що тебе ніхто не накриє. А накрили. Так буде з усіма. Що вони думають зробити? Яку вони думають Україну побудувати? Якої вони хочуть України? Нині Україна є. Хіба сьогодні немає України? Якої вони самостійності хочуть? Такої самостійної України ніколи не було й вони ніколи не збудують. Що вони думають? Вони хочуть порівняти свою революцію до тої, яку творив Ленін? За Леніним йшов весь народ. Ще трохи і їх люди будуть палицями бити та гнати. Що може зробити Бандера? Він втік до Америки і там сидить. Раніше продав Україну німцям, а тепер американцям продає. Тут він залишив своїх агентів, які працюють на Америку. Що вони зробили добре? Скільки по селах через них людей постраждало. Хтось їм сказав на когось, вони прийшли і застрелили, а агент як був в тому селі, так і залишився і дальше буде вже і не один, а десятки. Ми знаємо як вербувати в агенти. А тепер до діла. Хто такий “Бурлан”, “Олесь”. Чи знаєш щось про провідника з Вишнівеччини “Сокола”? А що чув про “Ореста”. Потім дали мені листок, продиктували текст, я написав і підписав.

“Заява. Я, Комар Ярослав Васильович, погоджуюся співпрацювати з працівником УМГБ лейтенантом Красніковим під псевдом “Роман”. Якщо не буду виконувати наказів свого начальства, то буду покараний найсуворішим законом радянської влади. 15 вересня 1948 року (Роман)”

Мене оприділили в спецгрупу і провели зі мною інструктаж. Старшим групи був Арсен. Про нього я знав що він з села Заднищівка Підволочиського району, був в підпіллі під кличкою “Бурлака”. 18 квітня 1945 року зловили його енкаведисти в селі Добромірка Збаразького району, батька вивезли в Сибір ще у 1944 році. Сам він жив тепер у Микулинцях. Всі наші в спецгрупі мали клички. Ніхто один одного не знав. Але всі колись були в боївках і повязані з бандерівцями Всі ми стали зрадниками. Я товаришував з “Юрком” з Чорткова. До середини 1945 року він перебував на Волині. Зловили його у криївці коло Чорткова. Також добре підтримував зв’язки з “Василем” з Струсова. Він раніше працював інформатором в СБ. У 1946 році його більшовики зловили і він тепер у спецгрупі. Спецгрупа перебувала на території Підгаєччини і в ній було 15-ть бійців. Всі їздили на конях і, вдаючи повстанців, провокували населення, а в останні час спецгрупа змінила свою тактику. Виїжджала на операції, забирала з собою матеріал на цілу криївку і речі до неї на машину і переміщалися туди де треба провести операцію. Там копали в лісі криївку, закладали деревом, засипали землею, заносили речі, а зверху маскували так, що це виглядало як справжня підпільна, оунівска криївка. До цієї криївки енкаведисти брали потрібних їм людей, що мали зв’язки з повстанцями, допитували під маскою підпілля. Заарештованому доказують що він “сексот” і співпрацює з більшовиками. А цей, виправдуючись доказує що він знає повстанців, має з ними зв’язок, знає де вони і так дальше. Одержавши відповідні матеріали про повстанців, спецгрупа передає їх оперативним працівникам в цьому районі де вони працюють і РВ НКДБ працює. Так виконавши завдання, спецгрупа все забирає з лісу і знову завозить у Хоростків до РВ НКДБ.

Одне із завдань було на Кременеччині. У лісі за 12 кілометрів на північ від Кременця. Ми викопало і обладнали криївку розмірами 2 на 2 і висотою в 2 метри. В криївці ми поставили столик і там положили підпільну літературу, протибільшовицькі карикатури та декілька брошур. На землю постелили солому. Ліжок ми не ставили. Мене проінструктували і Юрка. Ми мали піти в село і заарештувати заступника голови сільради та привести в криївку на допити. Я мав прийти до хати і забрати голову спочатку як енкаведисти, потім по дорозі сказати що ми з відділу СБ і беремо його на перевірку і зав’язали очі рушником і повели в ліс. Коли мали провести затриманого до кривляки, то мали сказати що привели і передати вже другим, які представились як “слідчі СБ УПА”. Ці “слідчі” пояснили чого затримали, “бо люди в селі говорять що ви співпрацюєте з більшовиками і тому ми взяли вас з собою до криївки”. У криївці його тримали цілу ніч. Він розказав все, і про всіх повстанців, де квартирують, до кого приходять, де переховуються. Після допитів йому сказали що вияснили, він не співпрацює з комуністами, тому йому зав’яжуть очі і проведуть до дороги з лісу а там відпустять. Ми його довго водили, щоб показати що відстань далека, а за 100 метрів від дороги розвязали очі і відпустили. Він пішов до дороги і там дальше май йти в село. Та через триста метрів там вже його чекала облава з НКДБ, які і затримали, чого в ранковий час сам виходить з лісу.

Нам постійно давали вказівки як поводитися з затриманими в криївках. Часом бувало так що ми не могли розмістити коло села криївки, то затриманого доставляли за 20 км до схрону. До прикладу. Це було в Микулинецькому районі коло села Конопківка. Одного чоловіка заарештували енкаведисти і машиною везли до райцентру. По дорозі шофер вдає що машина поламалася і дальше їхати на можна. Більшовики, які конвоюють заарештованого, залишаються на машині, для охорони транспортного засобу, а одному доручають відвести полоненого до села, де розміщений батальйон. Доручення це є фіктивним і говорять голосно щоб чув затриманий. Охоронець знає куди має вести й що робити. Він веде полоненого, а в назначеному місці чекають два або три переодягнені в бандерівців з нашої енкаведиської групи. Бійці спецгрупи вдаючи себе повстанцями ловлять охоронця і заарештованого. Роззброюють і відводять їх в різні сторони. Охоронця будь-то пострілом вбивають, а полоненого ведуть дальше. Він бачить все і починає говорити, що він повстанець і його енкаведисти затримали і везли в райцентр. Він виправдовується і йому говорять що зараз допитають в СБ УПА, повинні перевірити чи часом він не пов’язаний з комуністами. Йому завязують очі і заводять до криївки. Там допитують і пришивають співпрацю з комуністами. Він доказує що має знайомих побратимів і вказує де вони розміщені, їхні клички, де схрон. Я був в багатьох районах північної частини Тернопільської області, на Кременеччині, Шумщині, Вишнівеччині. Таким методом ми допитали багато повстанців”.

21 грудня 1948 року повстанці розкрили криївку спецгрупи Тернопільського УМГБ в селі Конопківка Микулинецького району. В криївці була друкарська машинка, але не робоча і декілька націоналістичного характеру книг та брошури. Цю літературу спецгрупа УМГБ використовувала в провокаційних цілях.