Не возз’єднання, а приєднання – як Сталін легітимізував анексії 1939 року

Населення Львова зустрічає радянську армію. Вересень 1939 року

80 років тому – 26-28 жовтня 1939 року – у Львові відбулися Народні збори Західної України, які легітимізували введення радянських військ на цю територію. Невдовзі аналогічні Народні збори Західної Білорусі відбулися в Білостоку. Львівські Збори ухвалили рішення про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки та до СРСР; збори в Білостоку ухвалили відповідне рішення щодо Західної Білорусі.

У вересні 1939 року радянські війська перейшли кордон і за короткий термін взяли ці території під контроль.

Це увійшло в історію як «золотий вересень» – так подавала ці події радянська пропаганда. Разом з радянськими військами кордон перейшли оперативні чекістські групи. Їх створили в Києві понад п’ять. Вони захоплювали стратегічні об’єкти, пошти і телеграфи, банки, редакції газет і архіви.

Також у цей час відбувався моніторинг думки українців – як Східної, так і Західної України – на звернення Молотова. Він виступив по радіо із заявою про те, що радянські війська хочуть допомогти Західній Україні, позбавити її гніту панської Польщі. Реакція була неоднозначною. Було багато схвальних відгуків, що це дійсно братерська допомога Західній Україні.

Дехто пригадав, як у 1920 році був похід на Польщу, щоб роздмухати світову революцію і сприйняв це як чергову спробу світової революції. Дехто реагував панічно, бо вважав, що Радянський Союз втягується у війну з Німеччиною. Були люди, які вважали, що за Західною Україною наступною стане Бессарабія, яка потрапить під контроль Радянського Союзу.

Багато хто це прогнозував. Були люди, які вже у вересні 1939-го перетин кордону з Польщею Червоною армією характеризували як анексію Радянського Союзу. І говорили про те, що радянська пропаганда себе знівелювала, адже завжди наголошувала, що ми захищаємо тільки свої терени, а тут вийшло, що почалося розділення Польщі.

У Західній України до якоїсь міри була радість, але була й певна розгубленість, перш за все, серед осіб польської національності. Тоді в Західній Україні було чимало біженців із Центральної Польщі. Вони сприймали це досить негативно. Особливо, коли проголосили курс на проведення Народних зборів Західної України.

Ухвала рішення цих зборів була ініціативою з Кремля. Саме 1 жовтня 1939 року побачила світ постанова ВКП(б), яка була присвячена питанням Західної України та Західної Білорусі. Саме там було рішення, що львівське тимчасове управління повинне виступити з ініціативою про проведення цих Зборів.

На той час ще не було затверджено органів радянської влади, і вся влада попервах перейшла до Червоної армії. І саме армія, особливо Військова рада, мала право проводити трибунал, розстрілювати, вирішувати господарські та інші питання.

Парад червоноармійських військ у Львові. Вересень 1939 року

Невдовзі створили так звані тимчасові управління, які насичувалися або армійськими політпрацівниками, або членами КП(б)У, які приїздили зі Східної України і ставали довіреними особами в цьому регіоні.

Вони посідали керівні посади у цих тимчасових управліннях. А потім, коли відбудуться Народні збори, вони легітимізуються у вигляді перших секретарів райкомів та обкомів партії. Таких людей на початок жовтня прибуло близько 5 тисяч осіб.

1 жовтня у Кремлі ухвалили рішення, що потрібно легітимізувати радянську владу у Західній Україні та Західній Білорусі шляхом проведення Народних зборів.

Там навіть зазначили, що вибори повинні відбутися як калька виборів до Верховної Ради СРСР, але у спрощеному вигляді. Тому що для цього надавалося дуже мало часу. Це все було прописано й було прийнято положення про проведення виборів до Народних зборів.

Формально було зазначено, що кандидатів у депутати мали право висувати тимчасові управління, селянські комітети, комітети робітників, комітети так званої робочої гвардії – міліція, а також інтелігенція.

Насправді, ці вибори відбувалися на безальтернативній основі. Чому? Тому що оперативно-чекістські групи, про які ми згадували, відразу почали здійснювати репресії. Відбулася певна зачистка цього регіону. Нейтралізовували членів польських, а також українських партій.

На 1 жовтня 1939 року, відповідно до архівів КДБ, арештували близько 4 тисяч осіб. Серед них не тільки представники буржуазії, а й українських політичних партій. Таких як УНДО – Українське національне демократичне об’єднання – найпопулярніша партія в регіоні. Також відбулася зачистка серед членів Організації українських націоналістів. Тому вибір був дуже вузьким.

Селянські комітети висували ту кандидатуру, яку вони знали або якій довіряли. Але працювали радянські спецслужби, які відсіювали цих людей. Наприклад, до списку потрапив сторож церкви. І коли перевірили, що він близький до греко-католицької церкви, його зняли. Іншу кандидатуру зняли тому, що він належав до громадської організації «Сільроб», яка займалася економічними питаннями і була пов'язана з просвітницьким рухом. Не допускали самовисуванців. Кандидатом могла стати людина, яку висунуло тимчасове управління або трудовий колектив.

Якщо говорити взагалі, то вирішили, що буде один депутат від п'яти тисяч виборців. Тому були висунуті з усіх міст і сіл свої представники.

Якщо говорити по соціальній складовій, то найбільше було селян, на другому місці робітники, а інтелігенція мала значно менший відсоток.

Прихід Червоної армії до Західної України. Вересень 1939 року

Та хоч як спецслужби не відслідковували, не робили перестороги щодо кандидатів, виявилося, що серед депутатів «пролізло» 36 осіб антирадянського елементу. І вони себе повели «неправильно» під час самих Зборів. Коли славили Сталіна, вони не аплодували, вони сиділи, коли виконувався «Інтернаціонал» і в кулуарах вели антирадянські бесіди. Але ніхто не виявляв відкриту негативно позицію щодо радянської влади.

Вибори відбувалися під моральним тиском, страхом. Як свідчать архівні документи, люди йшли на вибори, аби не зазнати репресій. Тому що напередодні в кожну квартиру, в кожну хатину стукали представники міліції й нагадували, що потрібно прийти на вибори. Тому що для радянської влади було головне не зірвати ці вибори.

Свого часу академік Петро Тронько був делегатом і був серед тих, хто у 1939 році очолив обласну комсомольську організацію. Він переповідав, що йому поставили завдання забезпечити явку на вибори. То він ходив до священика й просив, щоби той запросив громаду піти голосувати. А 22 жовтня це була неділя, й було богослужіння.

Хочеться звернути увагу, що самі вибори були певним фарсом. Цей плебісцит був штучним. Багато хто не голосував, бо була дуже складна проблема зі списком виборців. Бюлетенями не були охоплені усі люди, які проживали там у той час. Особливо поляки боялися реєструватися, бо це могло, як вони вважали, призвести до депортації.

У 1920 році, коли Червона армія наступала на Львів і захопила частину Західної України, то створили Галицьку радянську республіку. А тут вирішили, щоб Західна Україна увійшла до складу УРСР.

Це потрібно було в якійсь мірі для того, щоб легалізувати секретний протокол радянсько-німецького договору, що це все-таки возз'єднання. Наголошували саме на возз'єднанні цих територій. Хоча зараз історики від цього терміну відмовляються.

Це було включення, приєднання, а не возз'єднання. Тому що возз'єднання – це Акт Злуки 22 січня 1919 року, і це було ініціативою мас, а не те, що було ухвалено в Кремлі.

Крім того, мабуть, все було пов’язано з тим, що до цього відбулося дуже багато репресивних заходів на території Галичини. Це розпуск комуністичної партії Польщі, філії комуністичної партії Західної України, яких було оголошено польськими фашистами.

Коли зайшли радянські війська у середині вересня 1939 року, боялися опиратися на тих справжніх комуністів. Вважали з потрібне завезти зі Східної України тих, які чинили терор. Бо якщо подивитися по людях, які очолять управління внутрішніх справ, це були ті, хто брав активну участь у Великому терорі 1937–1938 років.

Народні збори Західної України – це був псевдо представницький орган для легалізації планів Сталіна й Гітлера. Це та обгортка, яка потрібна була радянській владі.

Таємний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР та Німеччиною. 23 серпня 1939 року. (Радянський оригінал російською мовою)

У секретному протоколі йшлося, що до складу Радянського Союзу мала відійти й Холмщина. І переграли цю ситуацію 28 вересня 1939 року, коли уклали договір про дружбу і кордон. Тоді Сталін відмовився від цих земель. Але це було як бартер, щоб Гітлер віддав йому під контроль Литву. Тобто, жодне суто українське питання не вирішувалося. Як і Польща, це була розмінна карта в амбітних планах Сталіна.

Поштова марка СРСР 1940 року про 17 вересня 1939 року

У той час відбувся ще один епізод, про який у спогадах згадував очільник Білоруської компартії Пантелеймон Пономаренко, між іншим, етнічний українець з Кубані. У нього з Хрущовим, який тоді очолював КП(б)У, за присутності Сталіна відбулася суперечка про те, як має проходити українсько-білоруський кордон.

Українці ставили питання приєднати до складу України басейн річки Прип’ять і залізницю Пінськ-Гомель. Ця ситуація повторилася у 1939 році. Хрущову поклали відповідні документи, аналітичні записки істориків, де вказувалося, що Брестська область – це український етнічний регіон. Тому при встановленні кордонів, Україна мала право на це претендувати.

Етнічний росіянин Хрущов вимагає в етнічного українця Пономаренка, щоби Брестська область відійшла не до Білорусі, а до України. І за цим спостерігає етнічний грузин Сталін. Кумедно. Але Сталін у цій суперечці став на бік Пономаренка.

І тут спрацював економічний підтекст і те, що Білорусь занадто маленька. А з іншого боку, до складу України відходив Камінь-Каширський район, який був лісистим. Нібито з барського плеча Сталіна нам подарували ще й шматочок для лісової промисловості...

Джерело