Друга світова війна: як СРСР створив міф про "Велику вітчизняну"

Друга Світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року. За її розв'язання однаково відповідальні СРСР і Німеччина.

Однак протягом п'ятдесяти років радянські історики всіляко замовчували інформацію про те, що в 1939 році Сталін координував свої дії з Гітлером.

До того ж за часів СРСР (і в сучасній Росії) німецько-радянську війну, яка проходила в межах Другої світової, підміняють терміном “Велика Вітчизняна”.

17 вересня 1939 року відбулося вторгнення в Польщу і військ СРСР.

У багатьох країнах локальні військові конфлікти в межах Другої світової мають свої назви. В англомовних країнах війну з СРСР замінює термін – “східний фронт Другої світової війни”. У німецькій історіографії – “німецько-радянська війна”, “російський похід”, “східний похід”. Однак ніде, крім Радянського Союзу, назва одного фрагмента війни не підміняла собою назву всій війни.

Причиною, яка змусила радянське керівництво створити власну історіографію, послужив той факт, що Радянський Союз в серпні 1939 року став союзником нацистської Німеччини.

23 серпня 1939 року в Москві було підписано договір про ненапад, відомий як “Пакт Молотова-Ріббентропа”. До нього додавався секретний протокол, в якому дві тоталітарні держави таємно розподілили сфери впливу в Східній Європі. У зону інтересів Радянського Союзу входили етнічні українські території, які перебували в складі Польщі.

"Зазвичай прокремлівські історики говорять про те, що це був вимушений захід, який мав відстрочити початок конфлікту. А насправді, договір між Радянським Союзом і Німеччиною став стимулом початку Другої світової війни, тому що він розв'язав Гітлеру руки для війни проти Польщі, для його військової кампанії проти країн Західної Європи", – говорить науковий співробітник ЦДВР Ігор Бігун.

У війні проти Польщі, СРСР і Німеччина діяли як союзники: координували авіанальоти, спільно роззброювали польські частини, поступалися один одному захопленими територіями і навіть провели спільний військовий парад в Бресті.

Співпраця комуністів і нацистів тривала майже 22 місяці протягом 1939-1941 років. Газета "Правда" 23 грудня 1939 року опублікувала телеграми Гітлера і Ріббентропа, в яких вони сердечно вітали Сталіна з 60-річчям. Сталін відповів: “Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, яка скріплена кров'ю, має всі підстави бути довгою і міцною”.

Німецький напад 22 червня 1941 року перетворив СРСР в жертву. До цього весь світ сприймав Кремль як агресора і союзника Третього Рейху у розв'язанні світової війни.

Довгий час радянська історіографія підтримувала міф про те, що Радянський Союз не готувався до можливих бойових дій на початку сорокових років XX століття.

Але в 1941 році СРСР був найбільш мілітаризованою державою в світі. Документи радянського керівництва 1940-1941 років свідчать, що всі стратегічні плани війни з Німеччиною передбачали лише наступальну війну.

"Радянський союз готувався до війни, причому активної і наступальної, це безперечно. Взяти хоча б невміння Червоної армії, її генералітету, її старшого командного складу (що там говорити про нижню і середню командні ланки), вести оборонні дії. Війська цьому не вчилися. Їх вчили наступати. І вся пропаганда була націлена на активну наступальну війну на чужій території. На ворожій території", – пояснює Володимир Головченко, доктор політичних наук.

Сталін дуже боявся, що після закінчення Другої світової війни може виникнути питання про його відповідальність за участь в її розв'язанні.

Відразу ж після війни, за його вказівкою було створено спеціальний орган. У різних документах він іменувався по-різному: "урядова комісія з Нюрнберзького процесу", "урядова комісія з організації суду в Нюрнберзі", "комісія з керівництва Нюрнберзьким процесом".

На чолі цієї надсекретної комісії з функціями особливого призначення Сталін поставив заступника міністра закордонних справ Андрія Вишинського. Головна мета комісії полягала в тому, щоб ні за яких умов не допустити публічного обговорення будь-яких аспектів радянсько-німецьких відносин в 1939-1941 роках. Положення переможця дозволяло диктувати умови.

Окремі ж спроби підсудних вказати на справжню роль СРСР у підготовці Другої світової війни не змінили ситуації.

Правду про початок війни було наказано забути. Сталін заборонив писати щоденники і спогади. Порушення заборони могло коштувати життя. Всі найважливіші документи, які здатні пролити світло на цю справу, досі засекречені.

"Особливістю всіх тоталітарних режимів є те, що ключові моменти внутрішньої і зовнішньої політики могли не документуватися. В умовах тоталітаризму, ті питання, які обговорювалися усно і рішення прийняті на основі цього обговорення, підлягали неухильному виконанню. Це не демократія, яка передбачає формалізацію всіх рішень в документальному вигляді і донесення цих рішень до громадськості", – зазначає Головченко.

Безкарність і непідсудність дій СРСР за розв'язання Другої світової війни дозволяла йому фальсифікувати історію і створювати міфи, які досі існують у колективній пам'яті.

На думку вчених, термін "Велика Вітчизняна" неприйнятний для України. Тому що її участь у Другій світовій війні не обмежувалася періодом протистояння СРСР і Німеччини в 1941-1945 роках. Вже з самого початку, з 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України.

Майже на всіх її фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, а й Польщі, Канади, США та інших країн Об'єднаних Націй воювали солдати і офіцери-українці.

Джерело