Спадкоємці китайських ватників. Путін вкрав ідею у Мао

Десять тисяч російських солдатів-відпускників в «армії» ЛДНР - це, друзі, дрібниця. У 1950 році в Корею Китай послав близько трьох мільйонів «добровольців». Це за скромними підрахунками.

Шанувальник китайського досвіду, Путін не міг пройти повз це ноу-хау.

РОСІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТ ЗНАВ...

Влітку минулого року, ще до того, як в Україну вторглися десантники Путіна, що «заблукали», відомий в Росії ідеолог шовінізму Єгор Холмогоров повідав пресі одну ідею:

«Є прекрасний формат, який мені дуже подобається, який випробували китайці під час війни в Кореї. Китайці ввели туди мільйонну армію і назвали цю справу добровольцями. «Мільйон китайських добровольців хочуть боротися за справу комунізму і братську допомогу корейському народові в боротьбі з імперіалізмом». З ними одночасно прилетіли добровольці - радянські льотчики, які розгромили американську авіацію. Результат - свої завдання вони виконали, Північну Корею звільнили.

- Добровольці в Україні є і зараз, - уточнює журналіст.

 - Ні, зараз там добровольці, які зовсім добровольці. Там потрібні інші добровольці, одиницями виміру яких є дивізії, бригади. Потрібні окремі військові структури. Потрібні не окремі люди, з яких доводиться ще щось зліплювати, потрібні окремі військові структури, причому тут не принципове навіть озброєння. Можна перевезти дивізію, яка бореться на новітніх танках Т-90, перевезти її через кордон і дати їй застарілі танки Т-64».

Путін почув Холмогорова? Радше, навпаки - ідеолог був в курсі путінських планів. Так чи інакше, все це якраз те, що ми сьогодні маємо, і чого не помічають зарубіжні спостерігачі: «добровольчі військові структури у вигляді танкових дивізій».

Аби зрозуміти, що це таке, і як воно діє, повернімося на 60 років назад, у роки Корейської війни початку 50-х минулого століття.

ЗАСЛІПЛЕНІ ПРОМЕНЯМИ ЧУЧХЕ

Чим більше дізнаєшся про збройні конфлікти ХХ і початку ХХІ століття, тим більше доходиш висновку: мабуть, не було жодного, де винуватцем відкрито чи опосередковано не була б Росія. Причому, кожного разу це супроводжується однаковими пропагандистськими трюками про чиюсь чужу агресію.

Корейська війна, що вибухнула в 1950-му, була хорошою ілюстрацією цієї тези. Тоді, після закінчення Другої світової, союзники розділили звільнену від японців Корею по 38-ій паралелі на окупаційні зони. Передбачалося, що це дуже ненадовго, і Корея, провівши демократичні вибори, возз'єднається. Але Сталін «демократію» розумів по-своєму і повторив той же трюк, що і в окупованій ним Європі. У північній частині Кореї, спираючись на радянські танки, владу захопив «мудрий вождь», засновник ідей «Чучхе» Кім Ір Сен (дід нинішнього диктатора Північної Кореї). У сферу впливу цих ідей Сталін сподівався запхнути і решту півострова. ООН ідея не сподобалася, і в серпні 1949 року на півдні була проголошена Корейська Республіка. Кремлівського старця це розлютило. Він вирішує дати «мавпі гранату» у вигляді російської моторизованої техніки і гігантської, майже в мільйон багнетів армії, яка в 1950 році нападає на Південну Корею і за кілька днів окуповує її столицю - Сеул.

Ще й сьогодні путінські пропагандисти й «історики» намагаються довести: на бідного Кім Ір Сена напали  американські імперіалісти, а він лише захищався. Хоча серйозні вчені на пальцях довели: винним був винятково головний «чучхіст». Їхні чесні російські колеги вимушені були з цим погодитися.

СТРАХ МАО

Американська армія, яка недалекоглядно покинула півострів, вимушена була повернутися і, виконуючи вирішення Радбезу ООН, погнала північних корейців назад на північ, аж за Пхеньян. Ось тоді Сталін і попросив китайського вождя Мао Цзедуна допомогти.

Мао Цзедун. Фото: Reuters

Чому не допоміг сам? Багато російських істориків стверджують, що Сталін боявся Америки. Ненавидів, але боявся. Так само, як сьогодні Путін. І не хотів уплутуватися з нею у війну (а стріляти в американських солдатів, навіть на Корейському півострові, означало війну). Крім того, цілком можливо, що генералісимус сподівався посварити Китай із США, аби отримати надійного союзника у війні зі «світовим імперіалізмом». Ну, а якщо раптом Америка переможе, то Кремль готовий був за своєю стійкою звичкою відшматувати від Піднебесної шматок якоїсь «Далекосхідної РСР».

Мао, незважаючи на те, що назвав Штати «паперовим тигром», боявся ще сильніше. Він боявся американської атомної бомби. Боявся санкцій ООН. В інтернеті можна знайти оприлюднене листування між Мао і Сталіним, а також доповідні записки посла СРСР в КНР М. Рощина, з яких видно, як виляв китайський вождь. Сталін дотискав: афішувати, мовляв, участь китайської регулярної армії необов'язково. Хай це будуть добровольці з-поміж свідомих бійців робітничо-селянської армії, що бажають допомогти братському корейському народові. Крім того, пише в мемуарах китайський воєначальник Пен Дехуай, «...Сталін дав згоду на участь у війні радянських ВПС, так що за повітряний простір будуть відповідати вони, за наземні дії - ми». Вмовляючи Мао Цзедуна, Коба заспокоював: не треба боятися атомної війни. "Якщо війна неминуча, - пише він китайському колезі, - хай вона краще буде тепер, а не через кілька років."Немов передчував, що «через кілька років» вже ніяк не зможе повоювати...

ВІДПУСКНИКИ В КВАДРАТІ

Офіційна радянська історія стверджує: радянські війська в Корейській війні не брали участь. Але не так давно одна з ветеранських організацій Росії почала збирати спогади учасників тих подій. І ось що виявилося. В китайській армії працювало багато радянських офіцерів і генералів. Офіційно вони вважалися військовими радниками, але реально командували частинами і з'єднаннями, де китайські «командири» були лише перекладачами. Так от, близько півтори тисячі цих «радників» і були перекинуті як «китайські добровольці» до Кореї.

Були і рядові бійці, сержанти. Свого роду «відпускники в квадраті» - радянські добровольці як китайські добровольці в корейській армії. «Щоправда, одного дня надійшла команда терміново зібрати свої речі і покинути позиції. Майже на добу нас відвели в сопки, за кілька кілометрів від місця постійної дислокації, а наше місце тут же зайняли китайські солдати. Пізніше стало відомо, що того дня інспекція ООН перевіряла, чи не беруть участь у бойових діях радянські військовослужбовці», - згадує один з учасників корейської війни сержант Анатолій Гаєв.

КИТАЙСЬКІ ВАТНИКИ

Дещо не за темою, але - цікаво. Ветеран 39-ої армії росіянин Володимир Буряк, призваний і відправлений до Китаю за «спецнабором» 1951 року, згадує, що радянських солдатів, відправляючи до Кореї, переодягали в китайську військову форму. Взимку це були знамениті китайські ватники. Вони були легкими і зручними для пересування, але намокнувши під дощем, лягали важким тягарем на плечі і дуже довго сохнули.

Взагалі, скільки б не доводили росіяни, що підбиті ватою тілогрійки - споконвічно російський предмет туалету, це не так. Так само, як самовари і пельмені, класичні короткі ватяні куртки з поздовжнім прошивом запозичені росіянами в Китаю. З'явилися вони в Російській імперії після російсько-японської війни. До сорокових років ватник в СРСР був винятково одягом ГУЛАГу, і лише під час війни радянська пропаганда почала його активно піарити. У всіх післявоєнних фільмах ватник - обов'язковий атрибут героїчного бійця Червоної армії. Ідея настільки прижилася, що на Олімпіаді в Сочі російська спортивна делегація вийшла на парад у ватниках. Тих, що винайшли в Китаї.

І МІЛЬЙОН УБИТИХ

Але повернімося до Корейської війни. Мао вирішує питання з добровольцями дуже просто, він підписує наказ, за яким «Армія оборони північного Сходу перейменовується в Китайських народних добровольців (КНД) і направляється негайно до Кореї». 25 грудня 25 армійських корпусів «китайських народних добровольців» кількома ешелонами, в обмундируванні без розпізнавальних знаків і під командуванням сталінських «радників» вторглися в Корею. Об'єднані війська ООН, основу яких складали американці, зайнявши Пхеньян і відігнавши деморалізованих корейців до північних меж країни, не очікували, що на них як з решета посиплються сотні тисяч китайців. Головним завданням, яке поставив перед КНД їх головнокомандувач Пен Дехуай, було не стільки утримання чи захоплення територій, скільки фізичне знищення противника. У чому китайці досягли успіху - втрати американського експедиційного корпусу склали 33 тисячі людей.

Загальної кількості «добровольців», що воювали в Кореї не знають, мабуть, навіть самі китайці. Офіційна цифра варіюється від 900 тисяч до мільйона! Але в 2010 році на китайському новинному порталі China.org.cn були опубліковані уривки зі статті генерал-майора китайської армії, професора Національного університету Китаю Сюй Яня. Він називає цифру 2,97 млн.! Як вважають експерти, це майже стільки ж, скільки було у всій американській армії в 1955 році! Але російські історики впевнені, що і ця цифра занижена, адже одні втрати китайців склали близько мільйона людей! Це вдвічі більше, ніж було вбито власне північних корейців.

МЕРТВІ «ДОБРОВОЛЬЦІ» ТЕЖ КОРИСНІ

Масове «падіння» добровольців офіційні радянські і китайські історики пояснюють тим, що, мовляв, китайці були погано технічно оснащені і «душили» американців практично голіруч. А ось за американськими розвідданими, озброєні були «добровольці» добротними радянськими танками, реактивними мінометами і новими  винищувачами МіГ-15.

Дуглас Макартур

Неймовірні ж втрати китайців були спричинені особливостями їх наступальної тактики (про оборону вони взагалі не думали). Першу битву, за китайською воєнною традицією, необхідно було обов'язково вигравати. Будь-якою ціною. Тому часто все зводилося до закидання противника тілами власних солдатів. Ця випробувана в Кореї тактика отримала назву «людських хвиль» і європейцям здавалася ірраціональною. Але самі китайці вбачають в ній логіку: швидкий біг величезної маси людей на ворожі укріплення навіть під шквальним вогнем дозволяв хоч якійсь частині тих, що залишилися в живих, досягти «мертвої зони» і вступити в рукопашний бій, в якому китайці були сильними. Це вимагало, звичайно, безодні людських ресурсів. Але в голови Мао нестачі в них не було. Що таке мільйон смертей на тлі мільярдного населення Китаю?

А ось американці і їхні союзники берегли людей, і за загрози життю солдатів давали наказ про відступ. Переможно наступавши на трупи співвітчизників сталінсько-маоїстські «добровольці» зуміли не лише повернутися до 38 паралелі, але й знову захопити Сеул.

Врешті-решт, американці придумали, як  боротися з  «людськими хвилями» - вони дозволяли китайцям оточити себе заздалегідь пристріляних територіях, а потім влаштовували артилерійську м'ясорубку. Чим в друге, потім і втретє «загнали» відпускників назад за 38-у  паралель.

А СВІТ НЕ ПОМІТИВ

Про те, як  китайсько-корейські брати дали по зубах світовому імперіалізму, радянські газети бравурно сурмили аж до кінця 60-х, коли китайці подібним чином захопили спірну з СРСР територію острову Даманський. Зараз, коли Китай в Росії знову «полюбили», сурми заграли знов. Але це була лише хороша міна при поганій грі. Війна почалася з 38-ої паралелі нападом Кім Ір Сена, цією ж паралеллю закінчилася. Мета, поставлена Сталіним в листі корейському вождеві: «змусити США  відмовитися не лише від Тайваню, але й від сепаратного миру з японськими реакціонерами, відмовитися від перетворення Японії на свій плацдарм на Далекому Сході», не була досягнута.

Ким Ир Сен

Мільйон китайців, виходить, склали голови ні за що. Втім, така доля всіх «добровольців за наказом» у всі часи.

Але де в чому Китай і СРСР виграли, і це «дещо» якось не помітили в Європі і Америці. Мао і Сталін знайшли спосіб обійти санкції ООН щодо їхніх країн, тому, що довести агресію КНР і, вже тим паче, СРСР було неможливо. Юридично вони нікому війни не оголошували, і їхні армії в Корейській війні не брали участь. Небезпеку прецеденту зрозумів, схоже, лише відважний американський генерал Макартур, який в таємній депеші президентові Гуверу вимагав дозволу на нанесення масованого бомбового удару по території Китаю. Але американський президент, схоже, надмірно довірився даним інспекцій ООН. А вони не побачили в Кореї жодних китайських і радянських військ (нічого не нагадує?) Держдеп спустив ідею Макартура на гальмах, а його самого відкликав на батьківщину.

Сталін, звичайно, не заспокоївся б, але він помер, а його наступникам було не до Кореї. Мао, позбувшись заступника, зайнявся більш насущними справами - культурною революцією, в якій убивалося не менше китайців, ніж у Корейській війні.

Сама ж ідея обману світової громадськості за допомогою липових добровольчих дивізій жива. І, на жаль, ця сталінсько-маоцзедунівська хитрість, застосована Путіним в Україні, досі вводить в оману Європу.