Умом Россию не понять, но, может, алгеброй измерить?

Результат пошуку зображень за запитом "хватит врать"


Століттями ненависть руССо-піпла до інших народів прикривалася міфом про незбагненну культуру, явлену світу елітою імперії. Її представники паразити і зараз обтинають духовність поневолених народів, намагаючись запхати в прокрустове ложе «русского мира».

І до тепер ллється отруйний єлей в наші вуха, щоб стерти історичну пам’ять українців: «Мы правильные русские и несем в свой народ любовь к младшим братьям малороссам. Мы вас любим, укрАинцы, смиритесь: мы вместе навеки!».

Статистичне дослідження ролі «правильних» російських діячів культури у знищенні українськості було представлено раніше. Нагадаємо, що йшлося про те, що кількісно виміряна у всьому масиві російської письмовій творчості величина ненависті до українців, корелює з історичними фактами гноблення української мови та культури. При цьому впродовж двох століть примусу до братання ненависть з боку росіян має зростаючу тенденцію.

Чим більший наш спротив, тим більш замаскованими та збоченими стають методи рашистів всіх ґатунків.

Ось і сьогодні українцям під соусом «ми проти путіна» підносять чергову страву з ольгінської кухні – «Дом свободной России». Цей витвір або не про свободу, або не про Росію. Хоча задумка дійсно дещо хитріша за попередні: нещодавні переспіви «старих пісень про головне» по вокзалах, тотальні диктанти, визволителька заручників Гадя, Еміграша тощо. В черговий раз рашизм буде чухати потилицю: чому путлоноїди та путлоборці для українців – однояйцеві близнюки.

Відкинувши емоційні нашарування, спробуємо сформулювати версію щодо наукового пояснення цього цікавого феномену української нації, який ніяк не збагне «старший брат».

Тема наукових досліджень «незрозумілої української поведінки» сьогодні досить модна. Так Браян Резнік (Brian Resnick, Vox.com) нещодавно написав про сім наукових теорій, які, на нашу думку, можуть претендувати на висунення відповідних пояснень. Проте, це психологічні теорії, ми ж спробуємо нагадати ідеї однієї суто математичної теорії.

Теорія ця була висунута математиком В. Лєфєвром у 80-х роках 20 століття. На сьогодні її висновки перевірені статистичними тестами. За деякими даними, рішення адміністрації Р. Рейгана про необхідність тиску на СРСР було, в тому числі, підкріплене саме теорією Лєфєвра.

Науковець побудував «Алгебру совісті» абстрактної людини, яка вибирає «добро» чи «зло» на підставі своєї внутрішньої етичної системи. Виявилося, що на формальному математичному рівні можна стверджувати про існування двох полярних етичних систем.

Основна відмінність між ними в тому, що для першої етичної системи наслідком поєднання зла і добра є зло. Кажучи метафорично, навіть діжка меду не в змозі перебити ложку дьогтю. Проте для другої системи композиція добра і зла сприймається як добро. Іншими словами, «ціль виправдовує засоби її досягнення».

Для першої етики характерне уникання конфліктів, пошук варіантів вибору, вигідних обом сторонам одночасно. Друга етична система вважає таку поведінку неприйнятною, для неї компроміс – це програш. На відміну від першої системи, тут контекст є важливішим, ніж існуючі правила.

Скажімо, на запитання: «Чи готові ви збрехати в суді заради невинного?» представники двох етик відповідають геть по-різному зі статистичною значущістю менше 1%: готовий брехати – відповідь тих, хто гузном «відчуває» контекст (чи то «голосує серцем», як закликає його в агітках бабця Юля), тобто представників другої системи етики.

Що ж із цим у руССомирних? Нещодавно на кулуарне запитання: «Чи дійсно Ви вірите в те, що проголошуєте?» — письменник-людожер Проханов відповів: «Тєбє, дєтачка, нужна правда, а мнє — пабєда!».

Зрозуміло, що перемога замість правди конче потрібна тій руССо-еліті, що підгодовується владою з метою ватної обробки мозку у населення імперії.

То, може, російська наукова еліта не гуманітарного-політично-культурного профілю інакша? До першого Майдану вважав, що в її представників достатньо інтелекту для вирішення примітивної задачки: припустимо, країна А напала на країну В, всупереч всім міжнародним договорам між ними, і захопила територію В. Хто агресор? Правильна відповідь: країна А.

Очевидно, що така відповідь має залишатися істиною незалежно від назв країн. Ні, виявляється, для представників другої етичної системи це не так, якщо А – це Росія. Тут етична система бере гору над будь-яким рівнем професіоналізму.

Наведемо спеціально підібраний приклад. Представляємо доктора фізико-математичних ватних наук О. Савватєєва.

Савватєєв – не тільки математик як і В. Лєфєвр, він спеціалізується на теоретико-ігровому моделюванні. Тобто в нього не тільки з формальною логікою все має бути в нормі, а й з теоріями математичного моделювання конфлікту. Як людина наш герой, нібито, також непоганий: має 4 дітей, дійсно талановито викладає математику іншим дітям.

Проте для Савватєєва задачка про А та В вирішується так. Спочатку він, користуючись залізною логікою, доводить, що рашаTV – бреше. Припустимо, на цьому міркування Савватєєва закінчилися. Можна виснувати, що перед нами торжество чистого математичного розуму над ідеологічним контекстом другої етичної системи. Чому? Тому, що послуговуючись тією ж логікою, ми можемо додати ще ланку до цього ланцюжка: бреше рашаTV – бреше кремль. Тоді виходить іхтамнєти в Україні є, тобто раша – агресор. Задача про А та В вирішена.

То що ж, наш персонаж – представник першої етики, який дивом зберігся в джунглях скрепності, як вимираючий вид? Ні, вже на наступному етапі міркувань Савватєєв раптом згадує про миротворчу місію Росії, тому підтримує дії путла та кримнашів, зелених іхтамнетів, що стріляють за спинами жінок та дітей, Савватєєв відібрав би Донбас, як Крим, якби зміг, бла-бла-бла…

Не вдаючись в деталі, зауважимо, що так само на українському питанні зламалися безліч путіноборців росії: проф. Зубов на Голодоморі («не помітив» заградзагонів НКВС саме в Україні), Макаревич («не помітив» українського державного кордону, який незаконно перетнула Самойлова), Шендерович та Ахіджакова («не помітили» вивезених доктором-облізою українських сиріт, доля яких невідома досі), на Ходорковському, Навальному та інших відомих опозиціонерів взагалі «ніде тавро ставити»…

Традиційно Захід відносять до першої етичної системи, а Росію – до другої, тому що більшість людей демонструють відповідну поведінку. Це визнається навіть рашискими науковцями (іноді не без гордості). Слід зазначити, що двом етичним системам притаманні свої переваги та недоліки в їх граничних проявах.

Напевно, здається, що цей пост є черговою спробою довести, ніби українці вже зробили вибір на користь «першої етики». Проте, на нашу думку, дійсність складніша й цікавіша.

Висунемо припущення про те, що Україна є сучасним феноменом одночасного прояву одразу двох амбівалентних етичних систем, приблизно однакової сили.

Це, з одного боку, обумовлює внутрішню конфліктність: порохоботи, зрадофіли, вишивата, толерасти тощо. З іншого боку така роздвоєність робить нас іншопланетянами в очах як рафінованих західників, так і скрєпних рашистів.

Західника відлякує явна присутність агресивних елементів «другої етики». Німецький посол переконує нас провести вибори в ОРДЛО під прицілом іхтамнєтів, неявно визнаючи що це регулярна окупаційна армія, а ми, чомусь, нерозумні, пручаємося.

Рашист не розуміє, чому його шахрайські фокуси «на довірі», як правило, провалюються в Україні. Йому здається: ось ще трішки інфолайна підкинути – і буде щастя, аж гульк: а ці недолугі хохли вже наступного дня п’ють під плакатами «Розп’ятий снігур у самих трусиках», їдять в ресторанах кремових російських немовлят і лише підсміюються над пропагандонами.

Подумайте, можливо, західник та рашист бачать в українцях тільки одну з двох етичних систем. Може, усвідомивши рушійні сили існуючого етичного розламу між нами і Заходом, між нами і ордою, ми станемо сильнішими?

Як там в народі кажуть: «Моя хата скраю,… — першим ворога стрічаю»…

Коментарі

social

Популярні публікації